Красилівська районна державна адміністрація Хмельницької області. Голодомор 1932-1933 років

Красилівська районна державна адміністрація
Хмельницької області
31000, м.Красилів, пл. Незалежності, 2,
тел. (038-55)-4-32-68 факс. (038-55)-4-32-68, e-mail: zagvidkr@ukrpost.ua

Голодомор 1932-1933 років в Україні: Красилівщина пам'ятає

Голодомор 1932-1933 років

Головна сторінка

Слово Президента України до народу в День Пам'яті жертв Голодомору!

Жалобні заходи, приурочені Дню пам'яті жертв голодоморів, у місті Красилів.

Розпорядження про районні заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів

Голодомор 1932-1933 років в Україні:
Красилівщина пам'ятає

Штучно спланований сталінським режимом, запопадливо впроваджуваний своїми, доморощеними "активістами", голод стукав кістлявою рукою смерті до осель селян уже восени 1932 року.

Відомо, що врожай 1932 року внаслідок природних чинників був лише на 12 % меншим середнього врожаю за 1926-1930 роки. І голоду цілком можна було б уникнути, забезпечивши населення України мінімумом продовольства. Але цього не сталося.

Маючи інформацію про голод, радянська держава посилила тиск на село, прагнучи виконати план хлібозаготівель. В Україні надзвичайну хлібозаготівельну комісію очолив Молотов, який діяв особливо жорстоко. На колгоспників обрушувалися репресії, провадилися "чистки".

Представники місцевої влади організовували в селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на залізничну станцію усе наявне зерно, а в разі непослуху - позбавляли волі до 10 років.

За горезвісним "законом про п'ять колосків", за жменю зерна з колгоспного поля, принесеного голодним дітям, хліборобів ув'язнювали від 7 до 10 років з конфіскацією майна. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, буряків, солінь, сала, м'яса і інших продовольчих запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. Вони змушені були їсти гризунів, трупи коней, листя й кору дерев та інше. Зустрічалися випадки канібалізму. Живі не мали сили хоронити мертвих.

У деяких населених пунктах на сільських радах вивішували чорні прапори, що означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, в елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба, що готувалися - на експорт.

Смертність від голоду з осені 1932 року стала масовою. Пік голодомору припав на зиму 1932-весну 1933 року. Вмирали передусім хлібороби, мешканці села. Від голоду страждали всі люди, які чесно трудилися і у яких відібрали їхні плоди праці.

Вмирали на плодючих чорноземах шанованої світом житниці, просто на полях, на шляхах, у голодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, поодинці і сім'ями, вилягали родини і села.

Всього за час голодомору в Україні загинуло майже 10 млн. селян.

Безневинно убитих у 1933-му році 1437 своїх земляків поминаємо ми і на Красилівщині. Звичайно, що ця цифра в 2-3 рази є вищою.

На жаль, встановити реальну кількість померлих від Голодомору у районі сьогодні неможливо.

В 29 селах нашого району встановлено пам'ятні знаки жертвам голодомору.

Пам'ять про померлих від голоду наших земляків ми повинні зберегти у своїх серцях і душах назавжди.

Про причини та наслідки Голодомору 1932-1933 років в Україні

Голодомор 1932-1933 років - катастрофа ХХ століття планетарного характеру. Геноцид було сплановано вищим партійним керівництвом більшовицької партії СРСР на чолі з Й.Сталіним і реалізовано в УРСР через адміністративно-командний апарат.

Зусиллями центру з кінця 1929 року в СРСР починається перехід до форсованої індустріалізації. В роки першої п'ятирічки (1928-1932 рр.) індустріальний розвиток Союзу РСР набирає високих темпів. Відбувається модернізація економіки України.

Форсована індустріалізація в СРСР здійснювалася за рахунок коштів, вилучених із сільського господарства.

Вище політичне керівництво через адміністративно-командний апарат намагалося будь-що взяти під свій контроль поставки сільськогосподарської продукції. Було висунуто гасло суспільної колективізації й проведення її в другій п'ятирічці форсованими темпами. Однак ставлення московського центру до України було особливим. Й.Сталін, В.Молотов, Л.Каганович висунули ідею здійснення суспільної колективізації протягом одного року. Аргументи наркома землеробства УРСР О.Шліхтера й голови колгоспцентру І.Гаврилова про завершення колективізації в УРСР до кінця п'ятирічки не бралися до уваги. Генеральний секретар ЦК КП (б)У С.Косіор підтримав пропозицію центральної влади. Постановою ЦК КП (Б)У "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" від 05.01.1930 Україна визнавалася республікою, де колективізація мала завершитись на осінь 1931 - весну 1932 року.

Політичне керівництво України на догоду центру на 1-1,5 року скоротило терміни проведення колективізації в республіці. До 1 березня 1930 року в Україні було колективізовано 62,8% селянських господарств.

Економічними наслідками колективізації стали: падіння врожайності, зниження продуктивності праці, непомірні хлібозаготівлі, початок голоду.

У селян у великих обсягах конфісковували вироблене зерно, худобу тощо. У січні-листопаді 1930 року з українського села було вилучено 400 млн. пудів зерна. У знекровленому селі починає поширюватись голод, що стає особливо відчутним узимку 1931-1932 рр.

Хід хлібозаготівель в УРСР сталінські емісари В.Молотов та Л.Каганович охарактеризували як неприпустимо повільний.

Добре знаючи, що в українському селі лютував жорстокий голод, РНК СРСР і ЦК ВКП (б) дали республіці непосильний план організації хлібозаготівель в одноосібному секторі.

Крім зерна, у селян відбирали овочі ( річну норму здачі), м'ясо (15-місячну норму поставок), сало та іншу продукцію, прирікаючи людей на голодну смерть. Вперше в історії людства конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення власного населення з політичною метою.

У жовтні 1932 року з метою посилення викачки зерна із селян Й.Сталін відрядив в Україну В.Молотова, під керівництвом якого з 30 жовтня в Україні діяла Надзвичайна хлібозаготівельна комісія. Вона шляхом репресій вилучила в українського селянства додатково 89,5 млн.пудів зерна.

За "законом про п'ять колосків", підписаним Й.Сталіним особисто, за розкрадання колгоспного кооперативного майна (нерідко це була жменя зерна, принесеного голодним дітям) хліборобів засуджували до "вищої міри соціального захисту" - розстрілу з конфіскацією всього майна.

Смертність від голоду з осені 1932 року, тобто з початку діяльності комісії В.Молотова, стала масовою. Пік голодомору припав на зиму 1932 - весну 1933 р. Вмирали передусім хлібороби, мешканці села. З осені 1933 до літа 1934 року спостерігалася надзвичайно висока смертність від тифу внаслідок самогубств або самосудів над людожерами й трупоїдами. Фактично масова насильницька колективізація і пов'язаний з нею Голодомор на селі були соціоцидом, тобто планомірним знищенням класу дрібних власників.

В Україні величезних втрат від голоду зазнали, крім українців, росіян такі національні меншини, як німці, болгари, греки, постраждало населення Криму. З липня 1930 року було введено картки на м'ясо, яке часто замінювали рибою, консервами, воблою; сірники дозволялося купувати не більше двох коробок у руки. У 1931 році всі категорії населення поділили на три групи. Перша отримувала пайку хліба 800 г ("класово свідомі громадяни"), друга - 600, третя - 300 г. Лікарям вчителям два-три рази на рік видавали по 400-500 г цукру і крупи. Для студентів існував додатковий пайок, який вони називали "помреш днем пізніше". Сталінська система зневажала елементарні права людини, й головне - її право на життя.

Села України обезлюдніли. Живі не мали сил ховати мертвих. Чорні прапори майоріли над сільрадами у вимерлих селах, а Й.Сталін виконував міжнародні торговельні зобов'язання Союзу РСР.

Зі спостережень англійського журналіста В.Вітіямса, з його репортажу "Моя подорож по Росії, побитій голодом": "Я бачив на власні очі в Совєтській Україні урожайні поля, нива за нивою покриті незібраним збіжжям, яке було залишене гнити. Були такі райони, де ми могли їхати цілий день між нивами почорнілої пшениці і бачити тільки де-не-де малу оазу, де було зібрано жниво. Це тому, що минулої весни так багато хліборобів померло з голоду, а інших вивезли - була відповідь, яку постійно одержував, коли розпитував про це неймовірне марнотратство..."(Йдеться про осінь 1933 року).

Про жахливий стан українського села свідчать факти масового людоїдства.

Люди гинули від фізичного виснаження, отруєння, убивств, самогубств. Архіви зберегли сотні й тисячі фактів поїдання вкрай виснаженими голодом селянами власних дітей.

Голодували і діти, й учителі, і батьки. Ось що писали учні Печерської школи Брацлавського району на Вінниччині до ВУЦВК ще у листопаді 1931 року: "Просимо у Вас допомоги, бо ми пропадаємо з голоду. Нам треба вчитися, а ми з голоду не можемо по світу ходити. Індивідуальники та колгоспники - всі пухнемо з голоду, бо працювати ми не можемо, а хліб дають тільки тим, хто має трудодні. Скоро наближаються жовтневі свята, нам треба радіти, а у нас з голоду в очах пожовкло, у шлунку болить від того сміття, яке ми зараз їмо, бо у нас забрали не тільки хліб до зерна, а й картоплю, квасолю і все, що можна їсти..."

Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, від фізичної розправи на ними, самогубств...

Командно-адміністративна система з її заходами в сільському господарстві вела справжню війну проти власного народу, проти селянства. Хлібороби стали безправними колгоспниками - кріпаками держави, позбавленими можливості користуватися результатами власної праці. Від голоду страждали й помирали не нероби, а люди, які чесно трудилися. Невідомими залишилися імена і прізвища багатьох жертв голодомору.

Штучно організований голодомор - одна з найстрашніших трагедій в історії українського народу і один з найбільших злочинів сталінщини перед українством. Ми не можемо і не сміємо мовчати про це. Мертві вже не можуть розповісти про муки голодної смерті, яких вони зазнали. А тому наш обов'язок - сказати правду про ті події за них, донести її до наступних поколінь.